____КСАНТОРІЯ___

_____ СЕРЕД __ ОСКОЛКІВ ______

________ ВИЦВІЛИХ __ ДЗЕРКАЛ __








__Поезії__


Для тих, хто розуміє та цінує життя
в усіх його проявах і на всіх рівнях організації


---------------------------------------------------------------------------------------

КСАНТОРІЯ

-

Ввібравши перші промені світанку,
У сиві пасма мурів кам’яних
Вплела разки ліхтариків живих
Ксанторія – настінна золотянка.

Мов діаманти в дорогих оправах –
В її розетках крапельки роси.
А скільки незбагненної краси
У сланевих каскадах величавих!

Та справжній скарб – не зовнішність астральна
І не люмінесцентне покриття,
А те, що із усіх систем життя
Вона – найбільш складна й оригінальна.

Каркас гетеромерного талому
Складають гіфи-ниточки грибні,
А водоростей включення дрібні
Зелений шар утворюють у ньому.

Два організми, як одна істота –
Доцільний нерозривний симбіоз.
І кожен з них у спеку чи в мороз
Свою конкретну здійснює роботу:

Мікобіонт в лишайнику формує
Належний мікрогідрогоризонт,
А фотоавтотроф фікобіонт
Органіку первинну синтезує.

Ця форма співжиття, її незвичність –
Широкий спектр можливостей нових.
Тож золотянка справно через них
Усім свою доводить евристичність.

Обмежуючі фактори довкілля
Ніколи їй не перекриють шлях.
Відтак у незаселених місцях
Вона найперша править новосілля.

Як екстремалка легко «підриває»
Породу магматичну надміцну,
Але при цьому навіть незначну
Забрудненість повітря відчуває.

Екологічна є у ній харизма.
Бо хто палітру має ще таку:
Від мутуалістичного зв’язку
До агресивного паразитизму?

Ксанторія – природи справжня прима
І… артефакт систематичних схем.
Тому вона для світу – як тотем,
Що рух вперед зумовлює незримо.

Сьогодні теж цей вогник унікальний,
Іскринки розкидаючи малі,
Для когось ґрунт готує на Землі.
А ще… живопис створює наскальний.

ПРОЩАВАЙ

-

Переоцінка цінностей чергова.
Реструкція життєвої мети.
Отак вже вкотре починаю знову.
Щораз шукаю те, що не знайти.
Адже життя, як правило, стихійне,
Воно не містить розв’язків задач.
А, може, я занадто претензійна,
Й сама – причина всіх своїх невдач?

ЗАПІЗНІЛА ВЕСНА

-

Весна. Така холодна і плаксива,
Неначе жінка, що на схилі літ.
Вона прийшла і тихо, несміливо
Постукала у мій похмурий світ.

У тому світі я живу без тебе,
Без віри, без надії, без мети.
Там сонце вкрилось пліснявою неба,
Гниють пороги і горять мости.

Там молодість, на жаль, уже колишня.
Дощі змивають акварелі мрій.
Брудну білизну пустоцвіту вишні
Згортає вітер в мокнучий сувій.

Проблеми вікових метаморфозів
Вже виступають на передній план.
Складаються букети із неврозів,
І не минає депресивний стан.

Незатишно, незручно, нецікаво,
Як у набридлій примітивній грі.
Лиш доля посміхається лукаво,
Викреслюючи дні в календарі.

Тож ця весна, що явно запізнилась,
Блукаючи у снах серед химер,
Мов до чужого берега прибилась…
Та я не відпущу її тепер.

Як подругу зустріну і зігрію,
Щоб в юність повернулася вона.
Тоді й сама в твоє життя зумію
Прийти, мов юна дівчина-весна.

СУХА ТРОЯНДА

-

Суха троянда – мумія прекрасна –
Тепер оздоба грубого одвірка.
Її краса бліда і невиразна,
Як світло неіснуючої зірки.

Подібно до запеченої крові
Згорнулись пелюстки і почорніли.
А саркофага стрічки кольорові
Бездушну плоть, мов гадини, обвили.

Та як вона колись життя любила!
Чарівна, ніжна, горда, наче жінка,
Не в’янула, голівки не хилила,
А сльози видавала за росинки.

У полум’ї троянд згорало літо.
Блукала осінь теплими стежками.
Вплітались в душу вишукані квіти
Багряними букетами й вінками.

І щось було у тому символічне:
Цвіли троянди – квітнуло кохання.
Таке ж прекрасне і недовговічне,
Неначе вперше і немов востаннє.

Але п’янка феєрія скінчилась,
І вічним сном красуня спочиває.
Вона ж мені напам’ять залишилась,
Та я нічого вже не пам’ятаю...

ФОТОСИНТЕЗ

-

СВІТЛОВА ФАЗА

По лабіринтах вулиць Хлоропласта,
Через смарагдові висотки гран
Летять фотони, щоб нарешті впасти
В обійми тилакоїдних мембран.

Долаючи напівпроникні скельця,
Завершують політ із небуття.
Несуть на Землю сонячні пришельці
Основу для продовження життя.

Пробуджуються дві фотосистеми –
Вона і Він – стійкий, міцний тандем.
Включається для них вже звична схема:
Щоденний синтез щастя і проблем.

Він – завжди перший, більше світла має.
А другу роль виконує Вона,
З роси й води енергію черпає
Й коханому передає сповна.

І Він бере, ніколи не гордує.
Але, щоб не зациклився процес,
То свій заряд сполуці НАДФ дарує,
Бо саме там для нього інтерес.

Наради, Авта, Друзі і Феміни...
Життя його то в славі, то в ганьбі.
Та час від часу потребує зміни –
Тоді він замикається в собі.

Триває нециклічна і циклічна
Історія звичайної сім’ї.
Ну а природа геліоцентрична
Допоки день – підтримує її.

Проходить фотофосфорилювання
На окисно-відновних ланцюгах.
Тепло і холод, зрада і кохання
По черзі знають торжество і крах.

ТЕМНОВА ФАЗА

Подружня доля – мов чавунні крила.
До Сонця не злетіти. І тому
Народжена Енергетична Сила
Батьків покине та піде в пітьму.

Полине в ніч, не відаючи втоми,
Гулятиме, не знаючи біди...
І буде диво – в катакомбах строми
Родинна справа дасть свої плоди.

Скінчиться день, і морок все покриє.
Тривоги та незгоди відійдуть.
Зелене місто раптом почорніє,
Фотосистеми спряжено заснуть.

ПІДСУМКОВЕ РІВНЯННЯ ФОТОСИНТЕЗУ

Насниться їм осяяна дорога,
Повітря чисте і дзвінкий ручай.
І те, як без чужої допомоги
Вони збудують свій солодкий рай.

ПРО ЧОРНЯВКУ

-

Я сильним був, а ще сильнішим став.
Бо не повівся, як Лукаш на Мавку,
Не закохався, здуру не запав
На нібито привабливу чорнявку.

Та й хто вона? Попробуй розбери:
Циганка, українка, чи… жидівка –
Ця «пані» з провінційної діри,
«Принцеса» із багатоповерхівки?

Такий собі суцільний епатаж –
Яскрава різнобарвна оболонка.
У неї навіть скромний макіяж,
Як бойовий фейс-арт у амазонки!

Дешевий «самопальний» манікюр,
Стійка природна «фермерська» засмага,
Китайське і турецьке «від кутюр»
Із ринку чи місцевого раймагу.

Тож джинси, топи, стрінги круглий рік –
«Прикид» на всі випадки і сезони.
Бо що для неї значать статус, вік
Чи dress-control неписані закони?

В ній завжди поруч грішне і святе,
Наївна юнка і підступна жінка.
У неї море комплексів, проте
«Зашкалює» її самооцінка.

Дивачка: то без видимих причин
Психастенічні культивує стани,
То прагне руху, розвитку і змін,
Чи просто не виходить із нірвани.

Шукає квінтесенцію душі,
Хоча душею явно «від’їжджає»:
Незрозумілі створює вірші
І вечорами Вілсона читає.

Одне лиш слово. Без коментарів.
Учителька. Чи можна щось додати?
Хіба-що кілька банківських нулів
До вельми непристойної зарплати.

Звичайно ж, я на неї не запав
І не повівся, як Лукаш на Мавку…
Та думати чомусь не перестав
Про цю, таку близьку мені, чорнявку.