-
Вже час останні сумніви розвіяв,Мені відкрилась істина проста:
Для тебе, милий, я, на жаль, не та,
Яку ти в снах давно собі омріяв.
Однак чомусь не хочеш відпускати,
А ставиш за мету мене, таку
Самодостатню, цілісну, стійку
Під ідеальний образ підігнати.
Щоразу, даючи мені оцінку,
Зумисне десь знаходиш примітив.
Сприймаєш світло через негатив –
І бачиш не брюнетку, а блондинку.
Тож в результаті кожної розмови,
Сказавши «до побачення» тобі,
Рахую всі недоліки в собі
Й аналізую всі твої умови.
Втім, безапеляційно їх «приймаю»
І, чемність демонструючи свою,
Вже бажане за дійсне видаю,
Бо за твоїми правилами граю.
Тепер, аби не опускати планки,
Маскую вміло запах тютюну,
Фарбую в чорний колір сивину
І старанно приховую веснянки.
Прокрустове я приміряю ложе –
Ні завелике, ані замале.
Проте, суттєве є одне «але»:
Воно на домовину чимось схоже…
Немає коментарів:
Дописати коментар