-
Затримались два погляди, зустрівшись.«Він гарний» – тихо прошептали очі.
Сказало еgо, трохи загордившись:
«Ти матимеш його, якщо захочеш».
Я, певно, в снах давно його хотіла –
Мені близькі ці риси, голос, жести...
«Він фантастичний» – простогнало тіло,
Злетівши на сенсорні еверести.
«Кохаю» – щиро серце відкривалось.
«Коханий» – вторили вуста і руки.
Ну а душа співала і сміялась,
І плакала в передчутті розлуки.
Усе єство молилося на нього,
Рахуючи хвилини швидкоплинні...
От тільки розум не сказав нічого.
І те мовчання – золото осіннє.
Немає коментарів:
Дописати коментар