-
З тобою ми, звичайно, не знайомі,Хоча, можливо, й бачились колись.
Та є причини більше, ніж вагомі,
Щоб наші долі не пересіклись.
Я винувата десь перед тобою.
Та ця вина образи не несе.
Все сталося якось само собою.
А потім з’ясувалось, що не все.
Напевно, так розпорядилось небо:
В його житті вже «на кругах своя»
Дві істини, насущні дві потреби –
Реальна ти і ефемерна я.
Ми різні, але чимось дуже схожі,
Бо врешті-решт до спільного прийшли.
І ангели, що завжди насторожі,
За нас уже домовитись змогли.
Ти – наче сонце, життєдайне диво,
Щодня даруєш світло і тепло.
Я – мов веселка: рідко і красиво,
Щоб зачепило, та не пройняло.
Ти маєш з ним ідилію родинну:
Кохання, побут, море спільних справ.
А я – лиш ейфорію швидкоплинну
Без будь-яких обов’язків і прав.
Твій світ відносно мирний і спокійний,
А мій – стрімка ріка без берегів.
У тебе тил – безпечний і надійний,
А в мене вічно тисяча фронтів.
Тож тут не може бути паритету.
З тобою він постійно й наяву.
А я собі придумую сюжети
До казки, у якій із ним живу.
Я не вчиню ніколи необачно,
Тримаючи дистанцію чітку.
Лиш за почутий голос буду вдячна
Банальному мобільному зв’язку.
І знай: моя любов не прагматична.
Тобі не слід боятися її.
Вона у площині, що не дотична
До замкнутого простору сім’ї.
Мій гріх ти не відчуєш, не побачиш,
Бо зовсім в іншім вимірі живеш.
Тому мені ніколи не пробачиш,
Зате ніколи і не проклянеш.
Ти завжди будеш впевнена, царівно,
В щасливому майбутньому із ним.
І серце в тебе битиметься рівно.
Для цього я пожертвую своїм.
Немає коментарів:
Дописати коментар