ПЛАЗМОЛІЗ

-

Обплутала свободу павутина
Обов’язків, проблем, нагальних справ.
І затягла буденності рутина...
Я мушу все, але не маю прав.

Я – механізм без почуттів і вражень,
Бо вільний час давно уже не мій.
Є лиш безмежна кількість навантажень
Й висока концентрація подій.

Контакт з оточенням гіпертонічним
Мене знесилив. То душа моя
Кудись виходить шляхом осмотичним,
І тіло в’яне...Я – це вже не я.

Плазмолізую, зменшуюсь, зникаю...
Сама собі накликала біду:
Так розкидалась, що не позбираю,
І розгубилась так, що не знайду.

Але плазмоліз все-таки зворотній.
Ти тільки знову в сни мої прийди,
Щоб вивести з шаленої безодні
І спраглій дати чистої води.

Я питиму й тягнутимусь угору,
Цілющу свіжість глибоко вдихну.
Свідомість знову матиме опору,
Розбудить тургор приспану весну.

Коли ж процес обернений почнеться?
Коли мені «відкриється Сезам»?
Коли нарешті доля посміхнеться?
Ніколи! Адже я не вірю снам.