-
Там панувала вічна мерзлота,Як в царстві Снігової Королеви:
Холодний блиск, стерильність, чистота,
Прозора тиша, спокій кришталевий.
Там захищав від горя і від бід
Стійкий тривалий стан анабіозу.
Сліз не було, а тільки сніг і лід –
Вода в полоні владного морозу.
То був мій світ, зачинений для всіх,
Мій космос безконечний і скінчений,
Сповитий в біле первородний гріх,
Такий недоторканний і священний.
Яке ти право мав, скажи мені,
Ввійти в той храм, щоб потім осквернити?
Розпалювати пристрасті вогні,
Щоб досконалу кригу розтопити?
Ти так необережно спричинив
Війну стихій. А сам тієї ж миті
Пішов. І після себе залишив
Брудні потоки й згарища розмиті.
Інтимний склеп зруйновано до тла.
Ховаю біль і пробую сміятись.
Невже я лиш для того ожила,
Щоб гірко так в житті розчаруватись?
P.S.
Вода гаряча виллється слізьми,
А попіл сяде сивиною в скроні...
Очищена, я вийду із пітьми
І для молитви піднесу долоні.
Немає коментарів:
Дописати коментар