КСАНТОРІЯ

-

Ввібравши перші промені світанку,
У сиві пасма мурів кам’яних
Вплела разки ліхтариків живих
Ксанторія – настінна золотянка.

Мов діаманти в дорогих оправах –
В її розетках крапельки роси.
А скільки незбагненної краси
У сланевих каскадах величавих!

Та справжній скарб – не зовнішність астральна
І не люмінесцентне покриття,
А те, що із усіх систем життя
Вона – найбільш складна й оригінальна.

Каркас гетеромерного талому
Складають гіфи-ниточки грибні,
А водоростей включення дрібні
Зелений шар утворюють у ньому.

Два організми, як одна істота –
Доцільний нерозривний симбіоз.
І кожен з них у спеку чи в мороз
Свою конкретну здійснює роботу:

Мікобіонт в лишайнику формує
Належний мікрогідрогоризонт,
А фотоавтотроф фікобіонт
Органіку первинну синтезує.

Ця форма співжиття, її незвичність –
Широкий спектр можливостей нових.
Тож золотянка справно через них
Усім свою доводить евристичність.

Обмежуючі фактори довкілля
Ніколи їй не перекриють шлях.
Відтак у незаселених місцях
Вона найперша править новосілля.

Як екстремалка легко «підриває»
Породу магматичну надміцну,
Але при цьому навіть незначну
Забрудненість повітря відчуває.

Екологічна є у ній харизма.
Бо хто палітру має ще таку:
Від мутуалістичного зв’язку
До агресивного паразитизму?

Ксанторія – природи справжня прима
І… артефакт систематичних схем.
Тому вона для світу – як тотем,
Що рух вперед зумовлює незримо.

Сьогодні теж цей вогник унікальний,
Іскринки розкидаючи малі,
Для когось ґрунт готує на Землі.
А ще… живопис створює наскальний.