-
Нарешті я не прагну бути сильною,Не потребую слави й визнання.
Волію нині стати підневільною
І йти, куди вестимеш, навмання.
Зумію свій безмежний світ обмежити,
Щоб не переходити Рубікон.
Не мати хочу, а сама належати.
Тому я згідна здатися в полон.
Не хочу фарсу з VIP і корифеями.
Я серед них – своя серед чужих.
А мрію між мисливськими трофеями
Приречено лягти тобі до ніг.
Чи бути у ряду з аксесуарами
І личити тобі, як морю – бриз.
Вустами та очима світло-карими
Торкатися твоїх гранітних рис.
Ніяковіти під прицільним поглядом,
Витримувати кригу і вогонь.
І бути враз під наглядом та доглядом,
Ховаючись у прихистку долонь.
Вдихати свіжий запах твого одягу,
Вслухатись в мову, що звучить без слів,
Нестримного не стримувати потягу,
Злітаючи в безодню відчуттів.
Це так природно – чутись просто жінкою,
Слабкою, мов синичка у руках.
А щастя загадковою сльозинкою
Вже котиться на життєдайний шлях...
Та щоб не бути надто ценофільною,
Як тільки цього не захочеш ти,
Тоді я знову зможу стати сильною,
Аби, не оглядаючись, піти.
Немає коментарів:
Дописати коментар